Україна в світовому культурному просторі.

Розвиток української культури на сучасному етапі знаходиться в великій

залежності від Заходу та Росії. Інтегруючись після розпаду Радянського Союзу у

світову міжнародну систему, постсоціалістична Україна швидко відчула на собі

результат глобалізації світового інформаційного простору - інформаційно-

культурний дисбаланс. Інформаційно-культурний дисбаланс не що інше, як

значне інформаційне домінування розвинутих країн порівняно з країнами, що

розвиваються, монопольний контроль над частинами інформаційної системи з

боку розвинутих країн, відсталість у технічному й технологічному забезпеченні

інформацією в країнах, що розвиваються, і так званий «культурний імперіалізм»,

коли представники одних культур активно споживають культурно-інформаційний

продукт інших.

Культурно-інформаційна складова.Коли у 1991 році розвалився Радянський

Союз, одним з перших законів, прийнятих новими правителями, був закон про

засоби масової комунікації, в якому говорилося про «звільнення» мас-медіа від

цензури та державного ідеологічного диктату. І відразу з-за піднятої Залізної

завіси на Україну вилився потік ще вчора недоступної «імперіалістичної»

культурної продукції. Окрім ефекту «забороненого плода», таким жаданим

західний продукт робила оптимістично-матеріалістична «культура найменшого

спільного знаменника», котра орієнтована на загальнолюдське і має прихильників

по всьому світу. Українські громадяни потребували подолання нестабільності,

масової деміфологізації минулого й сучасності, що відбувалася через нещадну,

приправлену сенсаційністю критику особистої та професійної некомпетентності

радянських та пострадянських керівників.

Одночасно від уряду надійшло соціальне замовлення на розробку власної

національної ідеї та ідентичності. І на другому каналі, на якому мовив Київ,

з’явилися фольклорні програми з народними піснями та танцями, а також

балакаючі голови, які на незрозумілій для більшості мешканців Східної України

державній мові розповідали про українські традиції та місцеві новини.

Керівництво прекрасно розуміло, що в умовах економічної, політичної та

соціальної нестабільності просте глушіння російських інформаційно-

розважальних каналів може призвести до невдоволення з боку звиклої до них

русифікованої української більшості. Хоча в Україні були спроби, на щастя, не на

примусовому рівні, створення чисто українського культурного простору, але вони

закінчилися розумним компромісом - заснуванням каналу «Інтер», трансляцією

супутниковими та кабельними каналами російського телебачення, українськими



представництвами популярних російських радіо, газет та журналів та власне Інтернетом

Технічна складова.Залежність від західної техніки та стандартів. Технічні

стандарти створюються та приймаються переважно у розвинутих країнах, на які

припадає більше 70% світового ринку інформаційних технологій. Часто

відбувається ситуація, коли країни, в яких певна технологія ще не розроблена або

розроблена недостатньо, змушені підлаштуватися під ці вже існуючі стандарти

заради сумісності технічних пристроїв, а отже, можливості спілкуватися,

співпрацювати.

Економічна складова.Культурно-інформаційний дисбаланс включає

економічну боротьбу за комунікації, розвиток яких потребує фінансових

інвестицій. І тут можна сказати, що міжнародний інформаційний дисбаланс є

складовою частиною міжнародного економічного дисбалансу.

Інший аспект, притаманний саме інформаційній економіці, створення якісного

продукту коштує немалих грошей. Але відмінністю культурно-інформаційних

продуктів від матеріальних є те, що ними може користуватися безмежна кількість

споживачів і при цьому вони нe зношуються і не зменшуються. Через це

америксанський телесеріал, який вже окупив себе на національному ринку та

ринках розвинутих країн, продається аудиторії країн Третього світу та СНД за

такими низькими цінами, за якими вони самі ніколи не зможуть зробити продукт

подібної якості. І купувати його стає для місцевих медіа набагато економічно

вигідніше, ніж створювати власний.

Також медіа як технічний носій залежать від якості цієї техніки та у випадку

інтернет-проектів, програмних кодів, які коштують дуже дорого. В українських

компаній немає вільних ресурсів для інвестування, наприклад, у розробку

програм.

Економічна складова також включає платоспроможність населення,

наприклад, здатність громадян країни сплачувати за інтернет, купувати газети,

журнали.ернетом, який не має кордонів, окрім мовних.

Інфраструктурна складова.Успішне функціонування інформаційної

економіки залежить від наявності добре розвинутої інформаційної та

комунікаційної інфраструктури. Як і у звичайній економіці, в інформаційній



багато залежить від дистрибуції, яка доносить продукт до кінцевого споживача.

З одного боку, інформаційний дисбаланс є негативним явищем, пов’язаним з

культурною уніфікацією та втратою місцевих культурних особливостей та

можливостей інформаційного збагачення від потерпаючих від дисбалансу

культур, зокрема України. З іншого боку, новий світовий інформаційний порядок

тісно пов’язаний з концепціями «вільних інформаційних потоків», «вільної

преси», «свободи вираження та комунікації», як невід’ємного права нації та

індивіду «шукати, отримувати та розповсюджувати інформацію’’. Якщо ми

говоримо про новий інформаційний та комунікаційний порядок як про рівні

можливості учасників міжнародного співробітництва в інформаційній сфері, то

ми можемо бачити такі перспективи для України:

1) Технологічний прогрес. Сьогодні існує набагато більше способів

створювати та розповсюджувати інформаційно-культурну продукцію, ніж раніше,

коли, наприклад, не існувало кабельного чи супутникового телебачення, а

поліграфія була неймовірно дорогою. В інформаційній сфері відбувається падіння

витрат на виробництво. Це заохочує медіа-плюралізм, який надає можливість

«говорити самостійним голосом» навіть невеликим культурам, через глобалізацію

масових комунікацій, має свій глобальний сегмент аудиторії, створює так звану

віртуальну культурну діаспору. Це працює на підтримку українського голосу.

2) Поява та розвиток Інтернету дає можливість кожному громадянину

створити свій власний «глобальний засіб масової комунікації» у вигляді веб-

сторінки. Тобто мова йде скоріше не про насильницьку смерть маленьких культур

під тиском культурних імперій, а про внутрішню життєздатність культури.

Хоча від розпаду Радянського Союзу минуло 18 років, за роки незалежності

суспільство не спромоглося знайти ідеї, яка б його об’єднала. Після ідеологічної

деформації природної сутності особистості криза ідентичності посилюється

внаслідок руйнування людини як духовної та культурно-історичної істоти.

Головна проблема - у відсутності саме української ідеї, бо тоді важко вибрати

щось з-поміж інших. Якась інша ідея може замінити невизрілу національну - і ми ніколи не станемо тим, чим би хотілося.


7804238289451311.html
7804304810973728.html
    PR.RU™